Історія розповідає про угорського архітектора, який переїжджає з повоєнної Європи до США у пошуках тієї самої “Американської Мрії”. ПРОТЕ вже на етапі експозиції Брейді Корбет каже нам, що у цих амбіцій є зворотня сторона. САМЕ ЦЕ і задає напрямок стрічки. Рідко зараз побачиш НАСТІЛЬКИ ВЛУЧНІ прологи у К.І.Н.О.
Крім цього, слід пам'ятати про розділення фільму на 2 частини, які з'єднує антракт, довжиною у 15 хвилин.
Цим рішенням Корбет нам показує те, що це 2-Актова ОПЕРА, яка має ЗОВСІМ РІЗНІ 2 половинки стрічки. В них Ви отримаєте різний темп, різну Д.Р.А.М.У. та різне послання, яке до нас хоче донести режисер та сценарист в одному обличчі.
Якщо перша частина присвячена початку шляху протагоніста Лазло Тота та філософії на тему архітектури та її сили, переважання процесу над результатом (ТОП-1 сцена стрічки — це затяжний діалог Ван Бюрена старшого з Лазло Тотом), ну і звісно, про можливості, які дає “Американська Мрія”.
ВОДНОЧАС, друга частина — це ЗОВСІМ ІНАКША ІСТОРІЯ! Це дослідження питання жертв, на які ти йдеш заради такого життя і своїх амбіцій. Це питання твоєї ідентичності. Та насамперед друга частина про питання моральної відповідальності, соціальних протирічь та питання СПРАВЖНЬОГО відношення до мігрантів, на прикладі символу слова “можливості” — Америки.
ОДИН з НАЙКРАЩИХ прикладів у К.І.Н.О. добре прописаних етичних конфліктів, які залишають після себе багато думок, а в наш час так точно….

🎭Акторська Гра: Звісно, успіх минулого пункту не був би можливий без акторів.

Буду рухатись знизу. Вже у ролях Джо Елвіна (нещодавно відмітився у «Видах Милосердя») та Реффі Кессіді помітні наслідки роботи системи в першому випадку і результати неприйняття такого світу в другому.
А Фелісіті Джонс у ролі Ержебет Тот виступає головною жертвою, і тому в точці катарсису стає певним маніфестом і символом боротьби з таким ставленням до митців, які хотіли бути там, де їх не чекали. І впоралася акторка зі своєю задачею чудово.
Ґай Пірс же ж тут є символом цього ставлення, ім'я якому — Гаррісон Лі Ван Бюрен старший. Символ самої системи, яка і наче хоче допомагати тим, хто цього потребує, ВОДНОЧАС проявляє зневагу і самостверджується за рахунок вільних від обмежень людей. Пірс для мене розкрився тут по-новому, ХОЧ я знаю в нього і інші, доволі міцні ролі. Тут же він інакший в усіх проявленнях, а іноді його гра перебиває наступного актора.
Едрієн Броуді — головна зірка! Митець, творіння якого є головною філософією і лейтмотивом стрічки. Він, неначе той автор твору, а його старання стають результатом його амбіцій та внутрішнього конфлікту. Чи можна сказати, що Броуді якось унікально зіграв архітектора Лазло Тота? Ні, не можна. Його гра доволі схожа на роль у «Піаністі», ВОДНОЧАС все ще залишається на такому ж високому рівні, тому не можна ігнорувати його старання. ХОЧ і нещодавно стався “скандал” навколо його акценту, і використання у цьому Ш.І., ОДНАК стану на захист актора і скажу, що все звучало доволі органічно.

Музична Складова: От тут я вже починатиму говорити про МОНУМЕНТАЛЬНІСТЬ. Тому що Деніел Бламберг створив САМЕ ЦЕ!

Саундтрек стрічки пронизаний цим відчуттям, починаючи від початку представлення нам (від обличчя протагоніста) величної Америки до її НАЙГІРШИХ куточків. ВІД демонстрації сили будівництва архітектурних витворів мистецтва ДО руйнівної сили амбіцій цих творів. ВІД відчуття вічної поїздки у невідоме ДО розуміння швидкоплинності нашого життя. Грубий та холодний саундтрек, що ІДЕАЛьно підходить до Бруталізму.
ВЕЛИЧНИЙ саундтрек, за який я цьогоріч вболіватиму на «ОСКАРі». Дякуючи академікам, нам нема за що більше голосувати, ХОЧА і без цього музика у стрічки МОНУМЕНТАЛЬНА і НАЙКРАЩА серед фільмів 2024-го, після роботи Циммера у другій частині «ДЮНИ». Якщо не на одному рівні….

🎥Технічні Аспекти: Моя улюблена частина фільму.

Хочу віддати належне художником-постановникам Джуді Бекер та Патриції Кучії, які змогли зробити при скромних можливостях ($6 МЛН ДОЛАРІВ!!!!) побудувати ПО-СПРАВЖНЬОМУ МОНУМЕНТАЛЬНІ декорації, які під вмінням Брейді Корбета перетворились на витвори мистецтва, що своїми масштабами заворожують та жахають одночасно.
До Речі, про Корбета. Його режисерська робота в парі з операторською роботою Лу Кроулі та монтажем Девіда Янчо дає нам розуміння, що таке справжній Бруталізм, як вид візуалізації “Американської Мрії” — це така амбітна історія, що може обернутись не тим шляхом і ти ще під час подорожі до неї можеш звернути не туди та потонути у протистоянні між бажанням та зовнішніми факторами. Все це у фільмі уособлює Бруталізм НЕ ЛИШЕ в основі сюжету, а і в психологічному та філософському аналізі, що і робить цю режисерську роботу МОНУМЕНТАЛЬНОЮ. А якщо прибрати цю всю романтику, то фільм просто естетично, на моїй пам'яті, ОДИН з НАЙКРАЩИХ! Тут тобі і велич Америки, і вічна дорога з пунктом призначення “Краще Життя”, могутність Мармуру і його руйнівна сила. Я можу ще багато знаходити дуальностей у цій ФЕНОМЕНАЛЬНІЙ режисурі, АЛЕ таке краще просто раз побачити, а потім заздрити тому, що більше першого враження у тебе не буде.

🏢ВЕРДИКТ: Стрічки такого розмаху виходять рідко — напевно, я не збрешу, якщо скажу раз на 10 років.

Тим паче, коли це не засноване на чомусь конкретно. І це не просто байопік, де протагоніст це збірний образ архітектора повоєнної епохи. Це збірний образ зламлених людей, які шукали кращого життя. Це про шлях до твого катарсису, який буде не простим, БО буде наповнений різними випробуваннями, а хтось НАВІТЬ ці випробування може не пройти. З такої історії треба вивчити 2 уроки….

”Чи є кращий опис куба, ніж його конструкція?“

МОНУМЕНТАЛЬНІСТЬ, на яку не вистачить ЖОДНОГО екрану в світі