>>19419160
Читаючи фейсбук, я натрапив на чергове міркування про «булкохрустах» (симпатиків історичної Росії).

І подумалося мені ось про що.

У Росії (на відміну від усього світу - саме за все) головною проблемою досі є їжа: всі думають тільки про те, як би поїсти. При цьому їжа в Росії огидного смаку, «говняную» (навіть у порівнянні з українською), причому роблять її такою спеціально, саме для Росії - з тих же міркувань, за якими огидна на смак тюремна баланда. У поєднанні зі знищенням російської національної кухні харчове питання залишається головним і основним.

Зрозуміло, за світовими мірками це смішне дикунство. Але Росію свідомо опустили до рівня зголоднілих і посатаніли від говіння їжі дикунів, так що «все правильно».

Це все банально і очевидно. Але цікаво, як їжа (в усьому світі давно вже «не проблема») вилазить на рівень СИМВОЛІВ. Причому у свідомості абсолютно певного прошарку громадян - колишніх і нинішніх радянських людей.

Тут доведеться знову звернутися до теми «радянської людини». Якщо брати її в соціально-економічному розрізі, то радянський - це «який проти багатих» (нагадую, що офіційною метою більшовицької революції було саме знищення багатих - перш за все фінансово, але взагалі-то володарів будь-якого капіталу, включаючи культурний.) Тобто це людина, що ненавидить тих, хто сам гарний і живе добре. При цьому сам він - мразь, добре жити він теж здатен, і знає з собою це. Він хоче саме того, щоб всі жили погано, погано, гівняно. Він ненавидить багатих, він ненавидить освічених, він ненавидить знатних, і, в кінцевому підсумку, він ненавидить ситих. (Як радянські виражаються - «ситенькіх».) Зрозуміло, це не заважає йому самому жерти в три глотки, але ж ситість - це перш за все психологічний стан. Шляхетна людина може померти від голоду, але вести себе як ситий. Радянська людина може лопатися від жиру, але він завжди буде відчувати невгамовний голод, навіть фізичний (насправді психологічний).

Тому для радянської людини їжа - це щось надважливе. І саме символи, пов'язані з їжею, його страшно збуджують, нервують, будирує.

На даний момент таких символів два. Це Ковбаса і Булка.

Ковбаса - це символ еміграції, символ тих, хто вибрав кращу долю і не став подихати в радянсько-пострадянському лайні. Зрозуміло, про більшість тих благ, які ці люди отримали за кордоном, совок не має жодного уявлення. Але ось те, що за кордоном є їжа, і вона смачна - це він дуже добре розуміє. Символом цієї смачної їжі є для нього, звичайно, не якийсь там там лангуст (радянському таке і не положено розуміти), а найсмачніше, що совок коли-небудь їв: КОЛБАСА. О, ковбаса! Це гранична точка харчового блага, яку радянська людина взагалі здатна сприйняти. Відповідно, еміграція для нього - «ковбасна». Ковбаса - символ Закордону, одночасно шанованої (бо там живуть Іноземці, справжні господарі совків) і ненависною - тому що там ховаються втікачі з радянського пекла, прокляті ковбасні емігранти.

Але що не ненавидіти Ковбаса, ще більше вони ненавидять Булку - зрозуміло, Французьку. Випадково з'явилася в пісеньці, Булка буквально переламала і переорала їм мізки. Чого б це? Та тому що випадкова фразочка «хрускіт французької булки» ображала відразу кілька радянських святинь, і ображала дуже вдало.

У потворному радянській свідомості, зведений радянськими голодоморами, блокадами і таборами на рівень якогось п'ятнадцятого століття, «хліб усьому голова». Паскудне, дешева їжа бідняків, до сих пір користується у нещасних радянських виродків особливою повагою, це Головна Їжа - за що їх, втім, можна вибачити, вони все життя проламали буквально «за хлібець». Однак «французька булка» - це хліб «святковий», і до того ж «закордонний» (вона ж «французька») і «буржуазний» (інша назва цієї булки - «міська»). Це ВЖЕ бісить. А то, що її можна ось так вільно ламати - в Білому Світі хліб не ріжуть ножем, а саме ламають, як, втім, і в Білій Росії (досить подивитися на етимологію слова «шмат» або «переломити хліб») - радянських вибешівает: хто ламає хліб, той нешанобливо ставиться до крихтам, а радянський повинен мовою злизувати кожну крихту. У воєнний час хліб різали не те що ножем, а ниткою - щоб черняшка з макухою не кришиться. Оскільки ж саме воєнний час - тобто голодування, каторжна праця і близька смерть за плечима - і є норма життя совка, він не може перенести навіть думку, що хліб може бути білий, з скоринкою, і його можна і потрібно ламати руками. (До речі: радянським харчовим калікам гебешники навіть псевдоросійські прислів'я придумали: «хто ламає хліб - той долю ламає» і Тири-пири.)