В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці – минаєш,
Вклонюся – навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.
О, ні!
Являйся, зіронько, мені
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити -
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в'яне, засиха, -
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає.
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!

Ты наяву пройдёшь при встрече -
Я обойдён и не замечен,
А мой поклон – он свысока
Не удостоен и кивка.
Хоть знаю я – ты знаешь точно,
Что, как безумия приходы,
Мои мучительные ночи,
И изувеченные годы,
Любовь, тоска моя во сне,
И песня – корчатся на дне.
Но – нет!
Звезда моя, являйся мне
Хотя б во сне!
А в жизни мне весь век
Тужить -
Не жить!
Так пусть же сердце, что в тревоге,
Как жемчуг в грязи на дороге,
Тускнеет, меркнет, сносит гнёт,
Во сне пускай получит случай
Ожить (хоть души в горе лучше)...
Чуть отойди дыша, душа,
Коснись, как чуда золотого,
Простого счастья молодого,
Сняв с вожделения оковы,
Греша!